Коли на небі засіяють зорі,
І взимку раптом настає весна.
В душі щебечуть пташечки любові,
А в пам'яті лише його уста...
Ти розумієш все це не даремно...
Ти закохався - буть тому завжди,
Любов омріяна,а ще й коли взаємна
Лишає щастя,радість на душі...
Ти чуєш тихий шепіт вітру,
Який розказує історію свою,
Ти бачиш у тумані квітку,
Яка сумує в тихому гаю...
І почуття тебе заполоняє,
Ти здатен зараз - перевернути світ...
Ти знаєш,що тебе і ти кохаєш
І почуття розтопить в серці твоїм лід.
Осіннім вечором під шум дощу
Ти ділишся своїми почуттями.
Від щастя хочеш плакать,але враз
Тебе цілують ніжними устами...
І змінюється навколо весь світ
Ти усміхаєшся,адже любов взаємна
Цінуєш зараз надто кожну мить,
А інше все для вас таке буденне...
Але на жаль це щастя було таким коротким,
Вас розлучила втрата,біль,журба...
І залишилась ти в сльозах, самотня...

Так хочеться, щоб це була не казка..
Щоб все було не в снах, а наяву,
Щоб знов пізнало серце тої ласки,
Що дарував мені в той вечір замість сну...

Щоб знов полинули серця у небо,
Щоб знов з'єднались наших дві душі,
Щоб замість слів я розуміла тебе
Одним лише подихом і доторком руки...

Залишили б в минулому незгоди...
І стало б все для нас одним на двох...
Та мить романтики і насолоди
Змінила би життя для нас обох...

Залишилося лиш сказати "Я кохаю..."
І все життя змінилося б умить..
На жаль сміливості нам так не вистачає,
Щоб один одному назустріч крок зробить...

Как мне забыть тебя - не знаю...
Лишь сердце тихо шепчет мне:
"Сама решай,но я ведь знаю,насколько дорог он тебе..."
Я всё конечно понимаю,
Но вместе быть не суждено,
Забудь,-себя я уверяю,
Но плачет сердце без него...
Душа рыдает,сердце ноет
И жизнь - не жизнь мне без тебя
Стараюсь я забыть что ноет
И всё опять начать с нуля...
Но как забыть,что ты был рядом,
Твои объятья,голос твой...
В один момент всё стало адом,
Когда решил уйти к другой.
И я тебя не осуждаю,
Мне просто плохо без тебя,
Себя надеждой утешаю
И жду,как в первый раз,тебя...

...важко,коли тебе ніхто не розуміє....коли ти просто не можеш докричатись....тебе просто не хочуть почути....ти доказуєш всім,що відчуваєш,але все даремно.....просто все вирішили за тебе....не зважаючи навіть на те,чого хочеш ТИ.....не зважаючи на твої почуття.....а може все могло бути інакше?....може варто було почути?....прислухатись?....все ж таки ризикнути?.....хто ж знає що було б тоді.....коли ти пробуєш щось зробити,тобі не властиве,то є 2 варіанти наслідків.....позитивний і негативний.....а от коли навіть не пробуєш......тоді варіант лише один.....згодом починаєш жаліти про те чого не встиг або побоявся зробити......але часто буває надто пізно щоб щось повернути.......тож краще ризикнути....а раптом все буде чудово?.....варто хоча б спробувати.....ніхто ж за спробу не осудить.....взагалі треба вірити,довіряти іншим.....навіщо руйнувати своє життя за крок від щастя?....навіщо?....хіба варто йти на такі жертви?.....думаю - ні......краще 1 раз спробувати щось зробити....те що ти хочеш.....не зважаючи на думку інших....це твоє життя.....кому щось у ньому не подобається - нехай не беруть все до уваги........а хто бере - той просто заздрить......а ми повинні жити заради щастя....заради вірності,радості.....ну й звичайно заради когось......зрозумійте людину,яка хоче бути поруч...не відштовхуйте її......а може саме ця людина переверне все ваше життя?.....варто ризикнути.....адже потім може бути пізно.......

вже закінчується ще один рік.....рік,в якому було багато сумних,але й не менше радісних моментів....хтось хоче продовження своєї історії у наступному році,а хтось...просто забути все....і почати нове життя......от і для нього кращим видається 2 варіант....
дійсно,навіщо тягнути у новий рік всі негаразди і суперечки....якщо так хочеться то краще зберігати те що маєш...але лише позитивне.....а все інше треба просто лишати....беж жалю....беж сумнівів...і все вийде....новий рік - це для нього буде як стимул для чогось нового...нерозвіданого,нерозгаданого....хоча він ще сумнівається у всьому...мучать питання а чи правильно він все робить....тощо.....але тут нема в чому сумніватись....людя,яким він потрібен його не залишать і продовжать цей нелегкий шлях піж назвою "життя" й у новому році...а всі інші....їх треба просто забувати....якщо тебе не цінують,то боляче завжди їх цінувати....все одно згодом розумієш що тобі важко лише віддавати....тобі хотітиметься щоб і до тебе відносились так як ти до інших....і так буде.....обов'язково....час цих сумнівів і розпачу пройде і життя заграє своїми кольорами...з'являться нові знайомства,нові події....і він зрозуміє яким був дурним коли парився через когось....зрозуміє що йому необхідна дівчина,яка дійсно здатна на такі ж обезбашенні поступки як і він....яка не соромитиметься своїх почуттів...вона просто буде з ним....і цього їм обом буде достатньо...це все обов'язково буде......в новому році....в новому житті.....просто треба насмілитись і розпочати це нове життя....спонтанно....і все буде круто))))обов'язково)))

от сидиш..і думаєш..про неї...згадуєш всі моменти які пов'язують вас...і не розумієш одного що робити далі....чого очікувати?..ти намагаєшся для неї зірку з неба дістати при необхідності..а вона...спершу радіє,відповідає взаємністю..а згодом знову віддаляється...не розуміючи навіщо вона це робить....
вона задумується теж над питаннями..різними...але не все здатна зрозуміти і відчути....можливо їй необхідно щоразу переконуватись у його коханні...хм..але навіщо?....якщо ж вона йому довіряє...то повинна просто відпустити це все на вирішення почуттям...але ж ні..вона думає головою...ще й саме тоді,коли треба думати почуттями..слухати своє серце....
він це зрозумів раніше....і тому він щасливий....але на 50%...тому що інша половина знаходиться у неї...саме ця половина,яку вона повинна віддавати...йому...доповнювати його....жити заради нього.....відчувати його....вона це зрозуміє...обов'язково зрозуміє....з часом....їй просто треба звикнути до думки що зараз їх буде двоє....і це їхній світ...якому не повинні заважати думки інших...якому не повинні перешкоджати інші люди....світ,де є лише він і вона....у них все чудово....лише кохання і взаєморозуміння....їхня маленька частинка великого Всесвіту....
звісно..спочатку буде важко...але пройшовши цей важкий та тернистий шлях вони зможуть нарешті сповна насолодитись митями,які проводитимуть разом....і їм буде просто пофіг на інших...адже це буде їхнє...це буде їхня маленька частинка великого Всесвіту........))

Часто нам кажуть - необхідно підійматись і знову йти далі.....а що, коли, підіймаючись ти знову падаєш?...навіть краще сказати - тебе штовхають....от що тоді робити?..теж вставати?...ну звісно....куди ж без цього.....треба-треба-треба....!!! тільки мало хто знає як це важко....як важко реабілітовуватись після того як тебе розчавили,розтоптали....зрадивши....це нестерпно....ти нічого не відчуваєш....лише біль,туга і сум....туга,звісно за тим що було...ти знову, лишаючись на самоті згадуєш...переживаєш ті ж моменти.....а заради чого??? щоб себе помучити??? багато хто думає так.....але для тебе - спогади - це єдиний спосіб хоч на хвилинку повернутись у минуле....у час,коли ти ні про що не задумувався....у час,коли все було добре....ти повертаєшся у світ,де були лише ви....удвох....і більше нікого....вас не цікавили думки оточуючих,їхні осуди чи захвати.....вам просто все одно....ви удвох - і це найголовніше....це був ваш світ....
Але от з часом все почало різко змінюватись....ви почали холонути один до одного....і згодом взагалі ваші серця покрились памороззю....на прощання ви кинули один одному декілька образливих слів.....і все....кінець......він це швидко пережив....знайшов собі з часом іншу....а ти?....а ти сидиш...ридаєш....згадуєш....бо любила....дійсно любила.....любила так,що аж дух перехоплювало....він був для тебе всім.....способом життя....повітрям......але в один момент цей доступ повітря перекрили......і ось ти думаєш....намагаєшся розібратись....знайти причину....адже ніхто і нікому нічого не пояснив.....в голові у тебе пролітають варіанти розвитку подій....але.....це лиш здогадки...ніхто тобі вже не відповість....і не розкриє страшну правду....
Зараз ти відчуваєш себе так,ніби тобі переламали все тіло....і на світі лишилось лише зло....з часом ти виходиш з цього стану...тобі стає легше....старі "помилки" ховаєш далеко-далеко в душу...щоб ніхто не зміг туди дістати....і живеш....для себе....і вроді все добре....але.....дуже швидко ти помічаєш що нічого не відчуваєш...нічого не можеш відчувати....тобі просто все одно....поруч тебе знаходиться людина,яка тебе любить....бере тебе за руку.....цілує....а ти.......ти не можеш відповісти взаємністю...адже ти нічого більше не відчуваєш...таке враження ніби у твоєму тілі розірвався нерв,який підповідає за почуття.....точніше йому допомогли розірватись.....тобі важко.....це знову тебе тривожить....кожного вечора ти налаштовуєш себе на краще.....придумуєш ідеальне життя......але вдень все змінюється.....інші думки,інші емоції,інші проблеми.....
ти розумієш що треба змінювати свій спосіб життя заради досягнення успіху.....але тобі важко...адже ти не вся....тебе лише частинка......і для повної віддачі життю тобі необхідна....друга половинка....яка у всьому буде тобі допомагати,підтримувати.....яка просто буде тебе доповнювати....і ви не будете вимагати від життя більше ніж ви маєте.....вам буде достатьо свого маленького світу....свого маленького всесвіту....де є лише ви....удвох....і ніщо не зможе зруйнувати ваш маленький всесвіт...ніщо....адже це ВАШЕ.....

Дуже боляче, коли тебе не цінують...тебе просто навіть не помічають....звісно, всі знають,
що ти є...що в будь-який момент до тебе можна звернутись...всі знають...але користуються цим лише тоді коли ЇМ це вигідно....коли тобі погано - це нікого не цікавить...правду кажуть, що краще людям не розповідати про свої проблеми, адже 50%-ам людей байдуже до тебе, а інші 50% людей навіть раді твоїм поразкам....це дуже пригнічує...не раз задумуєшся про це все і стан такий, що хоч вбийся...але ж ні...ти живеш....живеш....мучиш себе і інших....а краще б просто залишити ці всі проблеми....хоч і втеча від них - це теж не рішення...
хочеться сказати, що часто розумієш яку важливу роль у твоєму житті відіграють певні люди....вони тобі потрібні....хоча б для підтримки...так, це егоїзм...адже ти навіть не задумуєшся про те чи вони хочуть мати такого друга як ти....але тебе це не цікавить....коли спілкуєшся з такими людьми - ти наче розквітаєш...ти все на світі любиш...всім хочеш розказати про те як тобі добре...хочеш усім допомогти,якщо у когось якісь непорозуміння....але достатньо 1 секунди щоб втратити таких людей....навіть не навіки....а просто побачити що цим людям стало до тебе байдуже...або помітити що вони тебе неодноразово обманювали....і ти думаєш - ну чому??? що я таке зробив??? ти нічого не розумієш.....але відповідь приходить сама собою....просто треба щось змінювати у собі....просто ці люди знайшли собі іншу,хто зміг би краще їх зрозуміти....і ти знову залишаєшся на самоті зі своїми проблемами...
ні...ніхто не каже що це вже остаточне чиєсь рішення...просто на даний момент ти нікому не потрібен.....нікому....а коли настане чорна смуга у житті тих,хто тебе покинув....тебе обов'язково згадають....знову прийдуть...пожаліються....жадатимуть підтримки.....і ти знову ж наступиш на ті ж граблі...і знову всім допоможеш....хоч і сам через невеликий проміжок часу повторюватимеш - чому вони знову мене покинули??? чому я знову наступаю на ті ж граблі?...і відповідь ти знатимеш на ці питання...але ти ніколи не втілиш цю відповідь(цей єдиний жорстокий,але правильний варіант) у життя...а все тому, що ти любиш їх.....і як би важко тобі не було....яку біль вони б тобі не причиняли...ти їх терпітимеш і любитимеш завжди....як би важко не було.....

Часто буває,розумієш,що в житті тобі не вистачає якоїсь певної людини...ну,а може і не певної...може ти навіть не знаєш конкретної людини, але тобі все одно когось не вистачає...і ти це чудово розумієш,відчуваєш...з часом - все глибше і глибше занурюєшся у стан непотрібності і марного життя...знову депресія...знову думки, що у всіх все добре,а у тебе як завжди....так...ти зациклюєшся на цій проблемі...А може ніякої проблеми і нема?...Може це все лише вигадки?...може...Але не знаєш напевно....
А от якщо глянути на цю ситуацію з іншого боку.Для початку з того, що для подолання якихось своїх проблем необхідно докладати зусиль...і чималих...Адже ніколи і нікому ще нічого просто так на голову не падало...Потрібно не втрачати можливостей - діяти...Наперекір думкам інших...Та й навіть наперекір собі...Адже ти не думаєш, що десь далеко...а може й близько є людина з такими ж думками...Таким же способом життя...І вам судилось зустрітись...А може хтось взагалі так же само побивається за тобою...Ти про це не думаєш?...Та ніхто про це не думає...Але є люди, кому ми дійсно потрібні,які будуть нас любити такими,якими ми є насправді...Необхідно лише навчитись розпізнавати цих людей серед сірої буденності...Навчитись цінувати тих,хто поруч...А може це і є та...одна з найкращих людей,яку ти чекаєш?...А може лише ця людина здатна зробити тебе щасливим?...Треба лише придивитись....Розгледіти її...і життя заграє всіма своїми кольорами....