Этот чудак в цилиндре ходит
Мелками рисует богов.
Чужие мечты, как женщин уводит,
Без массы расточительных слов.
Он пахнет пилюлей ядрёного никотина,
В шёлк завернув кольцо обручальное
Медленно шагает. Настоящая скотина.
По парапету страха. А лицо то печальное.
Для многих он похоть и ум
Исключительного пафоса тряпка
Макраме извилин соткано из дум,
Но ведь вечером как-то зябко.
кульбабка.
На моєму зап’ястку намалювали життя. Таке собі продовження роду від платонічного кохання із Всесвітом. Мені намалювали кульбабку, у якої від вітру зриває легеньке насіння пелюсткове. Я б ось так і кохалася. Із думкою про високе, помічаючи твою посмішку і заплющені очі. Кого ж уявляєш, моє зізнання? Точніше що? Що уявляють чоловіки, коли у найпотаємніші шпаринки їхнього тіла просочується і пітьма і світло жінки? Які вони коли всотують всоте подих, погляд і падіння світу у її подобі? Тоді вони справжні, всесильні потоки енергії.
От таку штуку знайшла у супермаркеті Луцька. "Сільпо" трохи роздратувало. В країні розвивається паніка...а тут її примножують. Ніби тої крупи більше не буде ніколи. З іншої сторони- якщо її не стане, то рано чи пізно 5 пакунків не врятує. Сенс гребти то?
