розлюбив уже? я знала, що ж там...
вісімсот тринадцять днів таки кохав.
яндекс та джі-мейл (без укрпошти):
паперові послання, в клітинку зошит - 
пережитки, неекологічний хлам.

о шістнадцятій нуль дві почала ранок,
вчора - о п'ятнадцятій нуль сім.
стіни в ранах від розбитих філіжанок -
ними я жбурляла наостанок
перед рішенням покинути твій дім.

руки кардамоном досі пахнуть,
палець без обручки зовсім схуд.
три консьєржі вже змінили вахту.
замість мелодрами - фільми жахів...
розлюбив уже? ...нормально. ґуд.

Просто хочеться простоти,
Теплих слів і простих речень.
День забути, догнати хвости,
Без дискусій і заперечень.
…Стигне чай у пригаслім дні,
М’які тіні на підвіконнях.
Просто хочеться простоти,
Без підтекстів, загадок, безсоння.
…Теплий плед і уривки розмов,
Напівдрім, легкий сміх, добре слово.
Просто хочеться простоти,
Щоби все не спочатку, а знову.
…Ніжний дотик губами чола,
Сміх з пів погляду, сміх іроній.
Просто хочеться простоти,
І обіймів, до тріску в скронях
…Милий погляд… значуще мовчання,
описать, що змовчати не вдасться .
Просто хочеться простоти
Муркітливого теплого щастя.

Хтось жаліється Богу, що у світі самі проблеми,
Хтось шукає дорогу і малює дивацькі схеми…
Скрізь тиняються люди: не глухі, не німі і зрячі,
Стільки щастя повсюди, та вони його геть не бачать.

Світ нудиться в полоні світових валют:

Інвестиції, ринки ... Дивіться самі:

Все навколо купують і продають,

Не намагаючись хоч щось створити руками.

Переходила ніч кордони,
Вихвалялася, гралась зірками.
Виставляла свої закони,
І тривожила душу думками.

Він пішов, а печаль лишилась,
Диким смутком душу терзала.
Він пішов, і життя скінчилось,
Наче пісня, яку проспівала.

Лиш пройти, не сказавши нічого,
Привітатись, наче так треба.
Може досить молити Бога,
І звертати очі до неба.

Та невже ж це усе даремно?
Справжнє щастя так близько, здавалось.
Він пішов, у душі стало темно,
І у серці щось обірвалось...

Ти ще й досі з епохи Відродження,
так палко чекаєш народження
нового Петрарки чи Шекспіра,
що інколи віра – стає життям.

В тобі є щось від жінок Леонардо,
личать плаття кольору бордо,
а волосся пахне м’ятою і миром,
щиро хочеться назвати тебе святою.

Ти могла б переказувати Декамерон,
стати обличчям церковних ікон
у римському соборі Святого Петра.
Ти – та, котра народилася самотньою.

Бажання бачити його, і не бачити - стрибає в тобі, немов напруга в зіпсованій мережі.
Думаєш: "Ну його на хрін з усіма цими подорожами, і нескінченними подружками."
І півгодини все ніби нормально, а потім дихаєш так, ніби в легенях застрягли ножі,
і шукаєш поглядом телефон, як смертельно хворий шукає кисневу подушку.

Він завжди починає розмову пошепки, якось зненацька,
і відчиняє двері під'їзду так, що ти чуєш на п'ятому.
Нічого не помінялося за останні двадцять -
хіба що почала палити, і трохи вживати мати.

Мати часто каже тобі: "Мала, ну чого ти носишся з ним, як з іконою,
з ним не буває тепло, я вже мовчу про витрати на постинор, і подерті вени.
Подивись на нього, він оживає лише виходячи до мікрофона,
коли всі завмирають, і щоразу вмирає, не встигнувши навіть зійти зі сцени."

Все так, але що мама може знати про це? Трапляються люди, яких тільки для тебе створено,
стаються ночі, що давляться власною м'якістю, не викинувши ні звука.
"Мамо, про все найкраще я дізнаюсь із легкого порно,
мамо, найгірше трапляється, коли він бере мою руку."

Від цих дотиків з її шкіри зриваються в небо птахи,
вона починає читати йому його вірш, втискаючи поміж рядків
своє: "Милий мій, відпусти мені мої гріхи,
як я відпускаю твої."

Маленька, наївна дівчинка. Вважаєш себе незалежністю,
та насправді аж занадто залежна від своїх думок.
Занадто незграбна з обережністю..
слухаєш рок, за рядком рядок..

Досить чекати тих,хто вже не повернеться.
Досить вже писати тим, хто ніколи тобі сам не напише.
Досить сумувати за тими, кому ти не потрібна.

вранці хочеться вишень
і кави. дівчинко, ти занадто здібна
ні на кого не подібна
освіта вища, медаль - срібна

знань переповнена ніша
ніч спогадами дрібно кришить
і досі хочеться вишень

а в думках все одно пасадобль.

Що не день - нові друзі
Доріан, той , що Грей
чи може Карєніна Анна

якийсь новий Прометей, Одіссей
відпускай всі проблеми. втопай в запіненій ванній

відмовка одна - ніч. вона знизує плечима, благає "Пробач".
ні, не плач. шукай той бісів вмикач.
темрява тобі не наставник.
вмикай світло,спіши!
ніч досягає своїх вершин.
ти її души! души!
Так, грішиш.

Нарешті грішиш. 

Джульєтта навчилася прокидатися вранці, не плакати, не скиглити, записалась на танці,
Не запізнюватися, не кричати, не пити надміру кави, не ігнорувати важливі та невідкладні справи,
Навчилась не згадувати те, що забути не сила. Признається сама собі : не відпустила.

Ромео бачить чорно - білі сновидіння. Проводить багато часу спілкуючись з своєю тінню.
Ромео цікавиться психоаналізом й етикою; проводжає нову пасію на легку атлетику.
Він перестав дивитися свої улюблені вистави. Це нагадувало йому Джульєтту. І запах її фірмової кави.

Він знову взявся за пензля - приволік з спальні старий етюдник. Ні, він не якийсь там горе - митець, а просто митець - відлюдник.
Розуміє - так далі не можна, якось тай треба жити. Гуляє по місту і згадує - вона ж так любила квітень.

Ромео себе пересилив - прийшов на нову прем'єру. 
Третій ряд справа - Джульєтта. Та її новий Ромео.